Стягнення боргу за розпискою: деталі процедури від адвоката

Фінансові труднощі можуть виникнути у кожного. Хтось шукає додаткові джерела доходу, хтось змушений тимчасово обмежити витрати, а хтось звертається по позику до знайомих. На словах усе виглядає просто: кошти беруться «на короткий строк» і з обіцянкою обов’язкового повернення. Для фіксації таких зобов’язань оформлюється боргова розписка, яка підтверджує факт передання коштів та обовʼязок їх повернення.

Однак з часом ситуація змінюється. Строк повернення минає, замість коштів з’являються чергові пояснення й обіцянки «почекати ще трохи», контакт із боржником поступово втрачається, а повідомлення у месенджері залишаються без відповіді. У цей момент кредитор залишається сам на сам із розпискою та цілком практичним питанням — що робити далі?

Важливо розуміти: позика, підтверджена борговою розпискою, є грошовим зобов’язанням. Закон надає кредитору передбачені правом способи захисту, спрямовані на примусове виконання такого зобов’язання. За умови їх належного застосування повернення коштів є реальним практичним результатом.

Переговори є одним із найбільш практичних інструментів врегулювання питання повернення боргу. На цьому етапі сторони мають можливість визначити спосіб і порядок виконання грошового зобов’язання без додаткових витрат часу й коштів, зберігаючи контроль над процесом та уникаючи примусових процедур.

На практиці боржник нерідко не усвідомлює юридичних наслідків невиконання грошового зобов’язання або помилково вважає, що тимчасова відсутність коштів звільняє його від відповідальності. Саме тому важливу роль відіграє чітка та юридично виважена комунікація, яка дозволяє перевести спілкування з емоційної площини у правову.

За участі адвоката переговори набувають прикладного характеру. Боржнику окреслюються реальні правові сценарії та можливість виконати зобов’язання мирним шляхом. Залежно від обставин і готовності сторін це може бути:

• повернення коштів частинами;
• зміна строків виконання зобов’язання;
• прощення частини заборгованості за умови повернення коштів одним платежем.

Ключовою умовою ефективності такого підходу є належна юридична фіксація досягнутих домовленостей. Лише в цьому випадку переговори не створюють додаткових ризиків і не зводяться до формального спілкування.

Водночас слід враховувати, що переговори є ефективними лише доти, доки боржник виходить на зв’язок і готовий обговорювати варіанти виконання зобов’язання. Якщо контакт втрачено або боржник системно уникає будь-якої комунікації, переговори встрачають сенс, і кредитору доцільно переходити до інших правових механізмів захисту.

Якщо боржник не виходить на зв’язок, доцільно перейти до направлення письмової вимоги про повернення боргу. Такий документ не створює нових зобов’язань — грошове зобов’язання вже зафіксоване борговою розпискою. У цій ситуації письмова вимога є способом перевести питання повернення боргу в юридичну площину.

Важливо розуміти, що письмова вимога не є погрозою чи засобом залякування. Її призначення полягає в іншому: офіційно зафіксувати позицію кредитора та надати боржнику можливість усвідомити серйозність ситуації і повернутися до конструктивного діалогу. У вимозі можуть бути запропоновані ті самі варіанти врегулювання, що й на етапі переговорів, зокрема повернення коштів частинами чи зміна строків виконання зобов’язання.

Такий підхід свідчить про добросовісну поведінку кредитора та його готовність врегулювати спір у досудовому порядку. У разі подальшого звернення до суду письмова вимога слугуватиме додатковим доказом того, що кредитор вживав заходів для мирного врегулювання спору, тоді як боржник свідомо проігнорував можливість виконати зобов’язання добровільно.

Водночас направлення письмової вимоги потребує зваженого підходу. У певних ситуаціях передчасне повідомлення боржника про намір стягнення заборгованості може спонукати його до відчуження майна або інших дій, спрямованих на ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Саме тому доцільність направлення вимоги слід оцінювати з урахуванням поведінки боржника та ризиків конкретної ситуації.

Якщо письмова вимога залишається без відповіді, це свідчить про відсутність у боржника наміру врегулювати заборгованість у досудовому порядку. У такій ситуації звернення до суду є логічним наступним кроком захисту прав кредитора, спрямованим на стягнення заборгованості у примусовому порядку в межах передбачених законом процедур.

Звернення до суду є першим необхідним кроком для примусового стягнення заборгованості у випадках, коли боржник відмовляється повертати кошти добровільно. Реалізація цього кроку здійснюється шляхом підготовки та подання до суду позовної заяви.

Позовна заява є процесуальним документом, у якому зазначаються сторони спору, умови передання коштів, розмір позики та строк, на який вона надавалась. Окрему увагу приділяють формулюванню позовних вимог і правовому обґрунтуванню з посиланням на норми закону, що підтверджують обставини, викладені у позові.

Позовна заява має відповідати вимогам Цивільного процесуального кодексу України. Недотримання обов’язкових вимог до її форми та змісту може призвести до залишення позову без руху, а в разі неусунення недоліків у встановлений судом строк — до повернення позовної заяви. Помилки у викладенні обставин справи або неправильне правове обґрунтування позовних вимог можуть також мати наслідком відмову у задоволенні позову.

З огляду на це підготовку позовної заяви та участь у судовому процесі доцільно доручити адвокату, який здійснює правовий супровід справ про стягнення заборгованості, з метою належного формулювання правової позиції, врахування можливих заперечень боржника та мінімізації процесуальних ризиків на всіх стадіях розгляду справи.

Якщо позовна заява складена з дотриманням вимог щодо форми та змісту, суд приймає її до розгляду та постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі. Після відкриття провадження суд надсилає боржнику копію позовної заяви та ухвалу про відкриття провадження за місцем його реєстрації. У разі наявності в боржника застосунку «Дія» повідомлення про відкриття судового провадження надходить також в електронному вигляді. На практиці саме цей момент часто стає переломним.

Нерідко боржники, які до цього ігнорували дзвінки, повідомлення та письмові вимоги, після отримання ухвали суду або повідомлення в «Дії» виходять на зв’язок і заявляють про готовність врегулювати заборгованість добровільно. Як правило, такі звернення супроводжуються проханням відкликати позов або зупинити судовий розгляд.

Важливо розуміти, що на цій стадії відкликання позову є стратегічно необґрунтованим кроком. До моменту відкриття провадження вже виконано значний обсяг юридичної роботи: підготовлено позовну заяву, сформовано доказову базу, визначено правову позицію. Практика свідчить, що у випадках, коли позов відкликається в обмін на обіцянки боржника, ситуація часто повторюється: протягом певного часу здійснюються окремі платежі, після чого виконання зобов’язання знову припиняється, а контакт із боржником втрачається. У результаті кредитор змушений повторно звертатися до суду.

Водночас судовий процес не виключає можливості мирного врегулювання спору. Важливо розуміти, що мирова угода — це не домовленість «на словах» і не припинення спору без юридичних наслідків, а процесуальний документ, який укладається в межах судового розгляду та затверджується судом.

У разі визнання боржником заборгованості сторони можуть зафіксувати умови її погашення у мировій угоді, що дозволяє припинити судовий розгляд без подальшого спору та перейти до добровільного виконання зобов’язання. Для боржника це означає можливість завершити судовий процес у стислі строки та виконувати зобов’язання без додаткових витрат і процесуальних ризиків.

Водночас для кредитора мирова угода є інструментом захисту, а не компромісом заради компромісу. У разі невиконання її умов така угода може бути пред’явлена до примусового виконання в порядку виконавчого провадження, що виключає необхідність повторного звернення до суду та повторення всієї процедури з самого початку.

Якщо боржник не планує укладати мирову угоду та не надає обґрунтованих пропозицій щодо врегулювання заборгованості, справа розглядається судом у загальному порядку. Судочинство в такому випадку здійснюється на засадах змагальності сторін, де кожна зі сторін зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається.

Як правило, кредитор у межах судового розгляду доводить факт наявності правовідносин позики та розмір заборгованості. Натомість боржники нерідко заперечують факт складення боргової розписки або отримання коштів, а також посилаються на примус чи психологічний тиск під час її складання. Подібні ситуації мали місце і у нашій практиці, зокрема:

• стягнуто 6 728,63 доларів США за розпискою — боржник посилався на примус
• стягнуто 149 108,70 грн за борговою розпискою: боржник заперечував факт отримання коштів

Саме тому під час судового розгляду необхідно бути готовим до різних сценаріїв розвитку подій. Справи цієї категорії потребують активної процесуальної позиції, належної роботи з доказами та завчасного прогнозування можливих заперечень боржника. Саме ці фактори, а не сам факт звернення до суду, визначають результат у справах про стягнення боргу за борговою розпискою.

Рішення суду про стягнення заборгованості за борговою розпискою є результатом належного доказування та правового обґрунтування вимог кредитора у судовому процесі та є обов’язковим до виконання після набрання ним законної сили. Разом з тим на практиці виконання такого рішення нерідко потребує застосування заходів примусового виконання.

У межах виконавчого провадження до боржника можуть бути застосовані, зокрема такі заходи:

• оголошення транспортних засобів боржника в розшук із подальшим вилученням та передачею на примусовий продаж;
• арешт коштів на банківських рахунках із подальшим примусовим списанням у рахунок погашення боргу;
• арешт майна боржника, що унеможливлює його відчуження (нерухомості, транспортних засобів тощо);
• звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника;
• встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України;
• примусова реалізація майна боржника через електронні торги;
• заборона відкриття нових банківських рахунків;

Для боржника виконавче провадження означає істотні обмеження у повсякденному житті та господарській діяльності. Для кредитора — це реальний інструмент повернення коштів, який працює не на рівні обіцянок, а через механізм державного примусу.