Суд не зобов’язаний з власної ініціативи шукати порушення у розрахунках банку чи досліджувати можливі помилки у нарахуваннях, якщо відповідач не виявляє жодної процесуальної активності. У цивільному процесі діє принцип змагальності: кожна сторона повинна самостійно доводити ті обставини, на які вона посилається. Суд лише оцінює докази, які подані, — він не збирає їх замість учасників.
Якщо банк або інша фінансова установа подає позов про стягнення боргу, то вона зобов’язана обґрунтувати розмір заборгованості, подати копії договору, виписки з рахунків, розрахунки пені, штрафів і нарахованих відсотків. Проте якщо з боку боржника немає відзиву, пояснень чи інших документів, подані матеріали залишаються без ретельного аналізу.
Боржник має право заперечувати проти заявленої суми, оскаржувати нараховані штрафні санкції, ставити під сумнів законність зміну умов кредитного договору, вимагати деталізованого розрахунку заборгованості, зокрема у випадках передачі боргу третій особі. Але всі ці дії повинні бути оформлені належним чином у вигляді процесуальних документів — насамперед у формі відзиву на позов.
Для того, щоб реалізувати ефективну стратегію захисту, необхідно своєчасно ознайомитися з матеріалами справи, сформулювати заперечення, надати власні докази, аргументовано викласти свою позицію та брати участь у судових засіданнях. За наявності фінансової можливості доцільним є залучення адвоката по кредитах — це дозволить послідовно реалізувати своє право на захист.
Пасивна позиція у кредитному спорі фактично позбавляє відповідача можливості змінити хід судового процесу. У такому разі суд, не маючи жодних аргументів чи заперечень боржника, приймає рішення виключно на підставі доводів та доказів кредитора.