Згорів електромобіль: встановлення вини та відшкодування збитків

Пожежа електромобіля майже завжди застає власника зненацька. У перші хвилини після загоряння ніхто не думає про правову кваліфікацію події, доказування чи майбутній судовий спір. Основна увага зосереджена на ліквідації пожежі, безпеці людей і спробах врятувати майно.

Юридична складова з’являється пізніше — тоді, коли стає зрозуміло, що знищено не лише транспортний засіб, а й завдано шкоди іншому майну. Саме на цьому етапі більшість власників електрокарів уперше стикаються з реальністю судового спору і помилково вважають, що відповідь уже міститься в документах ДСНС. Насправді ж пожежа електромобіля — складна правова ситуація, у якій результат залежить від доказів, правової позиції та активності сторін у суді.

Після пожежі перше питання, яке виникає у всіх без винятку, — хто має відшкодовувати завдані збитки. На перший погляд відповідь здається очевидною: власник майна відповідає за його утримання та несе ризик його випадкового знищення (ст. 322–323 ЦК України). Але це правило стосується лише його власного майна. Якщо ж ідеться про шкоду, завдану іншим особам, — діє інша норма. Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Інакше кажучи, сам факт того, що пожежа почалася з певного автомобіля, ще не означає, що його власник автоматично несе відповідальність. Спочатку потрібно довести вину — і саме тут найчастіше й виникає помилка. Обов’язок відшкодувати збитки і наявність вини — це різні речі. Завдання суду — не просто встановити факт пожежі, а з’ясувати, чому вона сталася і хто за це відповідає.

Документи, складені Державною службою з надзвичайних ситуацій, не визначають винних. Вони лише фіксують зовнішню картину події і можливі версії причин займання. Це технічна фіксація, а не юридична оцінка. І вона не може бути достатньою підставою для висновків про відповідальність.

Висновок Державної служби з надзвичайних ситуацій про причини пожежі за своєю суттю є документом, у якому викладено можливі версії її виникнення, з яких одна визначається як найбільш імовірна. Під версіями слід розуміти припущення про можливий сценарій розвитку подій, сформований на основі зовнішніх ознак та типових підходів, а не встановлення того, що фактично відбулося.

Це пояснюється тим, що ДСНС працює в режимі оперативного реагування. Після ліквідації пожежі рятувальники фіксують лише ті ознаки, які є безпосередньо доступними на місці події: обвуглені фрагменти, сліди термічної дії, візуальні ушкодження. Жодного комплексного дослідження, демонтажу елементів або технічного аналізу джерела займання не проводиться. Наприклад, наявність обгорілих проводів може бути інтерпретована як коротке замикання, хоча насправді це може бути лише наслідок, а не причина пожежі.

На практиці це створює ключову проблему, яку зазвичай ігнорують: коротке замикання може бути як причиною пожежі, так і її наслідком. Інакше кажучи, воно може бути первинним (викликало загоряння) або вторинним (виникло вже після того, як автомобіль почав горіти). Ця різниця має вирішальне значення для встановлення вини.

Уявімо ситуацію: поруч стоять два автомобілі — електрокар і звичайний автомобіль з двигуном внутрішнього згорання. Після ліквідації пожежі ДСНС фіксує коротке замикання в автомобілі з ДВЗ і на цій підставі формує версію, що саме з нього й почалося загоряння. Відповідно, вся відповідальність за наслідки покладається на власника автомобіля з ДВЗ. Проблема в тому, що висновок ДСНС у такому випадку ґрунтується на припущенні, що зафіксоване коротке замикання було первинним, тобто стало безпосередньою причиною пожежі. Але це лише одна з можливих версій.

На практиці коротке замикання може бути й вторинним — виникнути вже після того, як вогонь перекинувся на автомобіль з іншого джерела, наприклад, з електрокара. У такій ситуації коротке замикання не є причиною, а лише наслідком зовнішнього впливу, і відповідальність ризикує понести вже не власник авто з ДВЗ, а власник електрокара, з якого фактично могла початися пожежа. Це — принципова різниця, яку ДСНС у своїх висновках, як правило, не розмежовує.

У підсумку, ситуація, яка на перший погляд здається очевидною, на практиці може бути зовсім іншою. Завдання судової експертизи — встановити, що відбулося насправді. А завдання адвоката — правильно сформулювати питання до експерта, забезпечити якість дослідження і побудувати переконливу доказову базу. Саме в цьому і полягає ефективний юридичний захист: не в тому, щоб погоджуватися з висновками державних органів, а в тому, щоб перевіряти їх — і за потреби спростовувати.

Ключовий момент, який часто не враховують учасники спорів про стягнення матеріальних збитків, полягає в тому, що суд не буде самостійно з’ясовувати, що сталося насправді, якщо сторони не ставлять це питання у процесі. Суд не проводить власного розслідування пожежі, не аналізує альтернативні версії та не виходить за межі поданих доказів.

Якщо сторона обмежується лише актом ДСНС і не займає активної процесуальної позиції, суд, як правило, працює з тим матеріалом, який є в наявності, — формальним висновком про причини пожежі, навіть якщо він побудований на припущеннях. Це відбувається не тому, що суд визнає його бездоганним, а тому, що іншої доказової бази йому просто не надали.

Саме тому у правовому сенсі ключовим є не перелік можливих причин пожежі, а встановлення того, що сталося насправді, і чи перебувало це у прямому причинно-наслідковому зв’язку з діями або станом майна конкретної особи.

Масове використання електрокарів почалося в Україні недавно, і цього часу об’єктивно недостатньо для формування сталої судової практики та спеціалізованих методик оцінки пожеж саме електромобілів.

На відміну від автомобілів з двигунами внутрішнього згорання, електромобілі мають іншу технічну природу: високовольтні батареї, складні електронні системи, специфічні хімічні процеси. Зокрема, українськими вченими вивчається явище теплового розгону — неконтрольованого і самопідтримуваного процесу підвищення температури в середині акумуляторної батареї електромобіля, який може супроводжуватися:

• виділенням великої кількості тепла;
• критичним підвищенням температури батареї та елементів живлення;
• викидом корючих і токсичних газів, в т. ч. диму білого та сірого кольорів;
• розплавленням асфальту під електромобілем внаслідок високої температури;
• інтенсивним полумʼям, яке виривається з транспортного засобу ніби "під тиском" і одразу зникає.

Незважаючи на це, в більшості випадків ми спостерігаємо застосування стандартного підходу, сформованого ще на прикладах авто з ДВЗ. ДСНС складає акт на підставі зовнішніх ознак, без глибокого технічного аналізу. Потім цей акт лягає в основу судового рішення. Фактично використовуються старі методики для оцінки нових технічних об'єктів, і це створює серйозний ризик ухвалення формальних, поверхневих рішень, які не відповідають реальним обставинам справ.

Оскільки електромобілі — це нове явище для української правозастосовної практики, воно потребує зовсім іншого рівня підходу на всіх етапах. Це стосується як первинної фіксації події ДСНС — яка повинна враховувати специфіку конструкції саме електромобіля, — так і проведення фахової технічної експертизи, формулювання правильних питань до експерта, а також оцінки матеріалів судом. Стандартні методики, розраховані на автомобілі з двигунами внутрішнього згорання, у таких справах не працюють, оскільки не відображають реальну природу ризиків і механізмів займання електрокарів.

Причини загоряння електромобілів можуть бути різними і рідко зводяться до одного очевидного фактору. Серед них — порушення правил експлуатації, використання неоригінальних або непридатних зарядних пристроїв, перепади напруги в електромережі, приховані механічні пошкодження батареї або елементів силової системи.

Окрему складність становлять внутрішні хімічні й термічні процеси, характерні для батареї електромобілів, які не мають аналогів у транспорті з двигуном внутрішнього згорання. Зокрема, ефект теплового розгону — неконтрольований ланцюговий процес нагрівання елементів акумулятора — може призводити до раптового займання з дуже високою температурою горіння. У первинних документах ДСНС подібні випадки узагальнює як «коротке замикання», хоча цей термін зовсім не відображає реальний механізм загоряння.

Ключова проблема полягає в тому, що на місці події об’єктивно неможливо достовірно встановити конкретну причину займання. Без детальної судової експертизи з урахуванням конструктивних особливостей електромобіля встановити реальну причину та місце займання практично неможливо. При цьому вирішальне значення має правильне формулювання запитань до експерта — саме це дозволяє отримати відповіді, які матимуть значення для справи в суді. Якщо цього не зробити, місце, механізм та причини загоряння так і залишиться на рівні припущень.

У справах про пожежі електромобілів не варто розраховувати на те, що хтось зробить усе «як потрібно» без вашої участі. Ні Державна служба з надзвичайних ситуацій, ні суд не працюють на результат конкретної сторони. Кожен з цих органів виконує власну функцію — і лише в межах своєї компетенції.

Державна служба з надзвичайних ситуацій України прибуває для того, щоб ліквідувати пожежу і зафіксувати подію. Складені ДСНС документи відображають подію так, як вона виглядала в момент реагування, і містять можливі версії причин пожежі. Очікувати, що ці документи будуть складені якісно, з урахуванням ваших майбутніх судових процесів, точно не варто.

Суд, своєю чергою, не встановлює обставини з власної ініціативи. Він не досліджує версії події самостійно і не призначає експертизу без відповідного клопотання. Суд оцінює лише ті докази, які йому надали сторони. Якщо весь доказовий масив обмежується актом ДСНС — рішення буде ухвалене на його основі. Не тому, що він є бездоганним, а тому, що альтернативної позиції суду не представили. Доказування — це завжди активна діяльність. Якщо для вас принципово важливо захиститися від позову або обґрунтувати вимогу про відшкодування збитків — без професійної процесуальної роботи це неможливо.

Завдання адвоката у справах про пожежу електромобіля — не просто супровід, а повноцінне управління доказовою стратегією. Це включає: аналіз матеріалів, формування реальної версії події, ініціювання судової експертизи, точне формулювання питань експерту, роботу зі свідками, побудову заперечень проти висновків ДСНС і позиції опонента. Лише за умови такої системної і активної роботи ви надаєте суду можливість оцінити ситуацію під іншим кутом та збільшуєте шанси ухвалення судового рішення на вашу користь.

У справах, пов’язаних із пожежами електромобілів, ключове питання полягає не у самій події, а у її правових наслідках. Сам факт пожежі ще не означає автоматичної відповідальності, так само як і сам факт пошкодження майна не гарантує стягнення збитків.

Суд оцінює не припущення, а конкретні обставини справи, причинно-наслідковий зв’язок і докази на предмет належності, допустимості, достовірності та достатності, а також їх взаємозвʼязку. Саме тому до звернення з позовом або до формування позиції захисту важливо чітко розуміти, на чому ґрунтується вимога, які її слабкі місця і чи витримує вона судову перевірку.

Юридичний аналіз у таких справах потрібен не для загального розуміння ситуації, а для прийняття рішення:

• чи є сенс ініціювати судовий процес;
• чи доцільно захищатися і в який спосіб;
• які ризики реальні, а які — лише формальні.

Саме з цього етапу починається робота адвоката у справах про стягнення або захист від стягнення збитків після пожежі електромобіля. Без юридичної оцінки неможливо об’єктивно визначити шанси та ризики судового процесу, незалежно від того, чи йдеться про подання позову, чи про захист від уже пред’явлених вимог.