Визнання заповіту недійсним: процедура та строки

Заповіт – це юридичний документ, у якому заповідач визначає, як його майно буде розподілено після смерті. Він складається у письмовій формі, із зазначенням місця і часу оформлення, посвідчується нотаріусом або уповноваженою посадовою/службовою особою. Важливо пам’ятати заповіт може бути складений не тільки на родича, але й на сторонню людину.

Право на заповіт може бути здійснене протягом усього життя особи та охоплює як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і право на їх зміну чи скасування. Тобто, заповідач у будь-який час може скласти новий заповіт, який скасовує попередній, або змінити його.

Основним змістом заповіту є призначення спадкоємця або спадкоємців, а також визначення юридичної долі спадкового майна. Заповітом може бути охоплено як ті права і обов'язки, які належать спадкодавцю на момент його складення, так і ті, що виникнуть у спадкодавця після складання заповіту. Заповідач, як власник, може на свій розсуд як набувати права на майно, так і припиняти їх. Наявність заповіту не обмежує заповідача в тому, щоб майно, вказане в заповіті, продати, подарувати або укласти щодо нього договір довічного утримання тощо.

У шестимісячний термін з дати смерті спадкодавця спадкоємці, які не проживали разом зі спадкодавцем, повинні звернутися до нотаріуса (державного або приватного) та подати заяву про прийняття спадщини.

До заяви варто долучити наступні документи:

• реєстраційний номер облікової картки платника податків;
• свідоцтво про смерть спадкодавця;
• паспорт та заповіт.

Документи що підтверджують право власності померлого на все успадковане майно, можна надавати нотаріусу одразу при поданні заяви про прийняття спадщини, або вже після подання заяви.

Після подання спадкоємцем заяви та необхідних документів, нотаріус відкриває спадкову справу, робить необхідні запити до державних установ, здійснює розподіл майна, та у встановлений законодавством строк, видає спадкоємцю (спадкоємцям) свідоцтво про право на спадщину. Водночас навіть при наявності заповіту нотаріус може відмовити у видачі свідоцтва про право на спадщину у випадку якщо заповіт є нікчемним або якщо заповіт визнаний судом недійсним.

Цивільне законодавство України розрізняє нікчемність і недійсність заповіту. Обидві категорії стосуються ситуацій, коли документ не породжує правових наслідків, однак підстави та порядок їх встановлення істотно відрізняються. Щоб правильно оцінити ризики та визначити подальші дії, важливо розуміти, у яких випадках заповіт автоматично не має юридичної сили, а коли його недійсність може бути встановлена лише судом.

Нікчемним є заповіт, який складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. До нікчемних заповітів відносяться, зокрема:

• посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність є обов’язковою;
• заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі;
• заповіти, складені фізичною особою, яка не має повної цивільної дієздатності;
• заповіти, які не підписані особисто заповідачем;
• посвідчені не уповноваженою на це особою;
• вчинені через представника.

Нікчемним є той заповіт, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду. У разі, якщо існує спір стосовно правових наслідків недійсного заповіту, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності заповіту.

За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, тобто заповіт складено особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Заповіт визнається судом недійсним у випадку, коли заповідач при складанні заповіту був абсолютно неспроможний усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними.

Оскаржити заповіт мають право особи, чиї майнові або немайнові інтереси порушені його змістом. До таких осіб належать:

• спадкоємці за іншим заповітом, тобто якщо існує інший заповіт, який суперечить поточному;
• спадкоємці за законом, тобто особи, які б успадковували майно, якби не було заповіту;
• особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження;
• діти, батьки, подружжя, брати, сестри та інші родичі заповідача;
• особи, які мають обов’язкову частку у спадщині.

Практика показує, що успіх у справах щодо недійсності заповіту значною мірою залежить від того, наскільки ретельно підготовлено доказову базу та наскільки переконливо обґрунтовано юридичну позицію. Потрібно з’ясувати фактичні обставини складання заповіту, оцінити відповідність форми документа вимогам закону, перевірити наявність можливих порушень волевиявлення, а також проаналізувати медичні, психологічні та інші докази, які можуть мати значення для справи. Лише після всебічної оцінки ситуації можна визначити реальні перспективи позову.

Звернення до адвоката на цьому етапі є визначальним. Кваліфікований фахівець допоможе правильно сформулювати вимоги, зібрати докази, підготувати позов та всі процесуальні документи. Адвокат забезпечить представництво ваших інтересів у суді, аргументовано доведе підстави недійсності заповіту та допоможе відновити порушені спадкові права. У результаті ви отримуєте не лише юридичний супровід, а й чітку стратегію, спрямовану на повернення спадкового майна законним спадкоємцям.