Подання відзиву не завжди означає завершення роботи у справі. Якщо йдеться про повноцінний супровід судового процесу, після відзиву захист, як правило, продовжується, оскільки саме на цій стадії банк може подати відповідь на відзив, а сторона відповідача — надати заперечення. Такий обмін заявами по суті дозволяє не лише зафіксувати первинну позицію боржника, а й відреагувати на додаткові аргументи Монобанку, якщо банк спробує посилити або уточнити свої вимоги.
У практичному сенсі мінімально необхідним рівнем процесуальної роботи з боку відповідача зазвичай є підготовка відзиву та, за потреби, заперечень на відповідь на відзив. Саме ці документи формують основну письмову позицію захисту у справі. Якщо відзив підготовлено якісно, він уже на початковому етапі дає суду можливість побачити заперечення проти позову, логіку захисту та слабкі місця у вимогах банку. Але в окремих справах цього недостатньо, і тоді захист має продовжуватися з урахуванням подальших процесуальних дій кредитора.
Окремо слід враховувати і формат розгляду справи. Якщо справа слухається без виклику сторін, участь адвоката в судових засіданнях не вимагається. Якщо ж порядок розгляду передбачає судові засідання, участь представника відповідача може мати практичне значення для підтримання правової позиції, реагування на доводи банку, подання клопотань або заперечень проти процесуальних заяв кредитора.
Водночас не існує універсального правила, за яким кожна справа потребує однакового обсягу подальшого супроводу. В одних випадках якісно підготовлений відзив уже виконує основну частину роботи, а подальші дії не дають суттєвого практичного ефекту. В інших — після подання відзиву виникає потреба у додаткових поясненнях, клопотаннях, запереченнях або участі в судових засіданнях. Саме тому подальша тактика завжди визначається ситуативно — залежно від змісту позову, поведінки банку та порядку розгляду конкретної справи.