Стягнення боргу за кредитом під час війни: алгоритм дій для боржників

Воєнний стан не зупиняє банки та МФО від подання позовів до суду. Навпаки, у цей період фінансові установи стали ще активніше звертатися з вимогами про стягнення заборгованості, особливо за споживчими кредитами та кредитними лімітами без заставного забезпечення. Банки аргументують свої дії необхідністю захищати власні фінансові інтереси та виконувати зобов’язання перед вкладниками. Для них суд — звичний і дієвий інструмент, який дозволяє отримати рішення на свою користь і надалі ініціювати процедуру примусового стягнення боргу (виконавче провадження).

Для боржника ризик судового процесу полягає не стільки у «сильній позиції» банку, скільки у власній пасивній поведінці. У більшості випадків суди задовольняють позови банків не тому, що їх вимоги є бездоганно обґрунтованими, а тому, що боржник не забезпечує належного захисту своїх інтересів у суді. Якщо боржник, самостійно або за допомогою адвоката, не підготував заперечення, не сформував власний розрахунок заборгованості, не виявив слабких місць в аргументації кредитора та не оформив їх процесуально — справа розглядатиметься на підставі тих документів, які подав саме кредитор.

Це повʼязано з тим, що суд під час розгляду справи керується не припущеннями, а конкретними доказами, розрахунками, запереченнями та правовими аргументами сторін, які наявні в матеріалах справи. Саме тому вирішальне значення у кредитному спорі має належне представництво позиції боржника в процесі. Таке представництво може здійснювати адвокат по кредитах, який аналізує позовну заяву, перевіряє законність нарахувань, формує заперечення та вказує суду на ті обставини, які можуть вплинути на результат розгляду справи.

Участь адвоката не означає гарантованої перемоги у справі, але вона принципово впливає на саму якість захисту. Завдання адвоката полягає в тому, щоб суд побачив не лише вимоги та документи банку, а й повноцінну, юридично аргументовану позицію боржника. Саме за таких умов з’являється реальна можливість зменшити суму стягнення або, залежно від обставин справи, домогтися відмови у задоволенні позову.

У позові банк чи МФО, як правило, заявляє до стягнення максимальний обсяг вимог: тіло кредиту, відсотки в межах строку кредитування, прострочені відсотки, штрафи, пеню, інфляційні втрати та різного роду комісії. Водночас законодавство, прийняте у зв’язку з воєнним станом, встановлює обмеження: відповідальність за прострочення грошового зобов’язання, неустойка (штраф, пеня) нараховані після 24 лютого 2022 року — не підлягають стягненню. Окремо у судовій практиці сформована позиція щодо критичної оцінки комісій за кредитом, нарахування яких, за певних умов, є незаконним. Це означає, що склад, заявленої у позовній заяві, заборгованості не є безумовним і підлягає детальній перевірці в кожній справі.

Водночас судова практика у категорії кредитних спорів не є однорідною. На практиці одні судді самостійно перевіряють розрахунок заборгованості, аналізують склад заявлених вимог та виключають ті нарахування, які не підлягають стягненню відповідно до закону (один з прикладів справ — в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Інші судді виходять із формального застосування принципу змагальності сторін: якщо відповідач не заперечує проти розрахунку кредитора і не надає альтернативної позиції, заявлена сума підлягає стягненню навіть без детального аналізу її складових. Вони аргументують таку позицію тим, що відповідно до ч. 5 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, суд при здійсненні правосуддя має зберігати об’єктивність і неупередженість. Наприклад у справі за позовом ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» суд стягнув 4200,00 грн заборгованості за пенею, незважаючи на те, що договір позики був укладений під час воєнного стану (детальніше — в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Участь адвоката у кредитному спорі полягає у фаховій перевірці кожного елементу заборгованості та, у випадку виявлення незаконних нарахувань, належному доведенні цієї позиції до суду. Йдеться про аналіз умов кредитного договору (у т. ч. договору позики), виписки по рахунку, розрахунку заборгованості, періодів нарахування, відокремлення допустимих нарахувань від тих, що не підлягають стягненню, а також підготовку альтернативного розрахунку. Такий підхід дозволяє перевести спір із формального розгляду заявленої до стягнення суми заборгованості у площину доказів і правової оцінки, що на практиці нерідко призводить до істотного зменшення розміру суми стягнення або до повної відмови у задоволенні позову кредитора, залежно від обставин конкретної справи.

З початком воєнного стану правила дійсно змінилися, однак це не означає припинення кредитних зобов’язань. Обов’язок повернення коштів зберігається, а механізм їх примусового стягнення в цілому залишився незмінним. Водночас окремі інструменти стягнення заборгованості були обмежені, зокрема, нотаріуси втратили можливість вчиняти виконавчі написи за більшістю кредитних зобов’язань. Це призвело до того, що основним способом стягнення заборгованості став судовий порядок.

На практиці процедура стягнення боргу через суд виглядає таким чином. Банк або МФО подає позов до суду, обґрунтовуючи свої вимоги договором, розрахунком заборгованості та фінансовими документами. Суд перевіряє дотримання формальних вимог до позову та відкриває провадження, після чого надсилає відповідачу копію позову і відповідну ухвалу.

Саме з цього моменту у відповідача (боржника) виникає процесуальне право відреагувати на заявлені вимоги — подати відзив, докази та клопотання. Варто врахувати, що судові документи надсилаються боржнику за зареєстрованою адресою місця проживання. Якщо особа фактично проживає в іншому місці або не отримує кореспонденцію — справа може бути розглянута без її участі. У такому випадку суд розглядає справу в заочному порядку (без участі боржника) та ухвалює заочне рішення. Якщо воно не буде скасоване в установленому порядку та набере законної сили, на його підставі буде видано виконавчий лист, після чого кредитор отримає можливість ініціювати процедуру примусового стягнення заборгованості (виконавче провадження).

Водночас важливо розуміти, що неотримання відповідачем (боржником) судової кореспонденції саме по собі не означає автоматичного задоволення позову. Рішення ухвалюється на підставі тих матеріалів, які є у справі. Однак за відсутності заперечень та альтернативної правової позиції суд, як правило, оцінює лише доводи кредитора. Після набрання рішенням законної сили відкривається виконавче провадження, що може призвести до арешту рахунків, майна та звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника.

Перше, що необхідно зробити в перші 3 дні після отримання інформації про подання кредитором позову до суду, — це провести юридичний аналіз матеріалів справи. Якщо ви не проживаєте за адресою реєстрації або перебуваєте за кордоном, отримання документів і їх юридичний аналіз може забезпечити адвокат по кредитах. Ця стадія є дуже важливою, адже без розуміння змісту позовних вимог, аргументів кредитора і долучених до позову доказів неможливо сформувати ефективну стратегію захисту.

Наступним ключовим етапом є підготовка відзиву на позовну заяву. У кредитних спорах саме відзив є основним процесуальним документом, у якому викладається позиція відповідача (боржника), надаються заперечення проти позову та докази. Зокрема, у відзиві можуть бути наведені аргументи щодо відсутності підстав для стягнення окремих видів нарахувань, наявності помилок у розрахунку заборгованості або невідповідності заявлених вимог умовам договору та/або закону. Строк на подання відзиву, відповідно до ч. ч. 7, 8 ст. 178 Цивільного процесуального кодексу, становить 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Неподання відзиву істотно обмежує можливості захисту прав та інтересів відповідача (боржника). Суд розглядає справу на підставі наданих документів та аргументів сторін, і за відсутності заперечень оцінює передусім доводи кредитора. Це не означає автоматичного задоволення позову, однак на практиці значно підвищує ризик ухвалення рішення на користь фінансової установи.

Найбільший ризик для боржника полягає не у самому факті подання кредитором позову до суду, а у неправильній або несвоєчасній реакції на нього. Саме на початковому етапі формуються передумови для ефективного захисту: за відсутності відзиву у матеріалах справи фактично домінує позиція кредитора. На практиці найпоширенішими є такі помилки:

• ігнорування судового процесу — якщо аргументи відповідача не подані до суду у формі відзиву, самостійно або через адвоката, суд розглядає справу на підставі наявних матеріалів. Це не означає автоматичного задоволення позову, однак істотно підвищує ризик ухвалення рішення на користь банку;
• пропуск процесуальних строків — строки для подання відзиву, доказів та клопотань є обмеженими. Їх недотримання може призвести до того, що відповідні документи не будуть враховані судом, що зменшить можливості ефективного захисту;
• відсутність контррозрахунку — кредитори часто включають до позову всі можливі нарахування. Якщо розрахунок кредитора не перевіряється та не спростовується, заявлена сума значно частіше сприймається судом як належно підтверджена;
• неправильний вибір аргументації — загальні посилання на фінансові труднощі або сам факт воєнного стану, як правило, не мають позитивного впливу на результат розгляду справи;
• помилкові очікування щодо «списання боргів» — закон передбачає окремі обмеження та пільги, однак не звільняє від виконання кредитних зобов’язань у цілому.

Найбільша помилка боржника у кредитному спорі — це несвоєчасна реакція на позов або спроба діяти без належного розуміння правил судового процесу. Формально кожна особа має право самостійно захищати свої права та інтереси у суді. Однак між таким формальним правом і ефективним захистом існує суттєва різниця.

Вона полягає у тому, що кредитні спори є складною категорією судових справ, яка вимагає одночасного врахування як процесуальних, так і матеріальних норм права. Йдеться не лише про правила, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, що регулює порядок здійснення судочинства, а й про застосування положень Цивільного кодексу України, Закону України «Про споживче кредитування», а у певних випадках — Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про електронну комерцію», а також нормативних актів Національного банку України. Додатково необхідно враховувати судову практику, яка у спорах з банками та МФО не є однорідною та потребує обережного застосування.

У кредитних спорах вирішальне значення має не кількість підготовлених документів і не обсяг відзиву самі по собі, а правильне обрання стратегії захисту та її точне застосування до обставин конкретної справи. Один і той самий спір може вимагати різних підходів залежно від змісту кредитного договору, характеру нарахувань, наявних доказів та судової практики, яка підлягає застосуванню.

Саме тому ефективний захист у кредитному спорі починається не з механічної підготовки відзиву, а з аналізу матеріалів справи, перевірки розрахунку заборгованості та визначення правової позиції. І лише після цього обрана стратегія реалізується через підготовку відзиву, подання доказів, клопотань, заперечень, а за потреби — контррозрахунку та інших процесуальних документів. Такий підхід дозволяє не просто формально реагувати на позов, а будувати захист з урахуванням обставин конкретної справи. Результатом саме такого підходу є справи з нашої практики у спорах з банками, мікрофінансовими організаціями та іншими компаніями, що здійснюють стягнення заборгованості:

• відмовлено ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» у стягненні 49 864,04 грн;
• зменшено заборгованість на 100 649,00 грн у спорі з АТ КБ «ПриватБанк»;
• зменшено заборгованість на 82,12% у спорі з ТОВ «Коллект Центр»;
• відмовлено АТ «Акцент-Банк» у стягненні 40 731,58 грн процентів;
• відмовлено ТОВ «Юніт Капітал» у стягненні 34 473,60 грн.

Кожна з цих справ має власну специфіку: різні договори, різні розрахунки, різні підходи судів до оцінки доказів. Саме тому результат у кредитному спорі завжди залежить від сукупності обставин — змісту договору, якості розрахунку, наявних доказів та правильно сформованої правової позиції. Правильно обрана стратегія захисту не гарантує результату, однак саме вона визначає, чи буде позиція боржника повноцінно представлена у справі та чи матиме суд підстави для зменшення розміру стягнення або повної відмови у задоволенні позову кредитора.