Зменшено заборгованість на 100 649,39 грн у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк»

У кредитних спорах досудова комунікація часто виглядає однаково: позичальнику телефонують із банку, наполягають на терміновій оплаті та попереджають, що в разі відмови «в суді стягнуть усе», а далі — виконавче провадження, арешти рахунків і примусове списання коштів. На цьому етапі в людини зазвичай формується відчуття, що сперечатися марно, а єдиний вихід — погоджуватися з вимогами банку.

Водночас практика доводить інше: коли спір переходить у судову площину, кожна складова вимог банку має бути підтверджена належними доказами та відповідати закону. Саме під час судового розгляду часто з’ясовується, що частина нарахувань не має достатніх правових підстав. Нижче — один із таких прикладів, у якому після професійної роботи адвоката в суді заявлену суму боргу було суттєво зменшено.

АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вимогою стягнути з клієнта 245 911,91 грн, з яких 208 080,10 грн банк визначив як тіло кредиту, а 37 831,81 грн — як прострочені проценти. Під час підготовки захисту адвокат перевірив виписку по рахунку, розрахунок заборгованості та логіку формування заявленої суми. На цьому етапі було встановлено ключову обставину: клієнту встановили кредитний ліміт близько 200 000 грн, однак фактично він використав близько 100 000 грн.

Інша частина ліміту не була використана клієнтом для власних потреб. Банк включив до «тіла кредиту» платежі, які позичальник фактично не використовував: ідеться про близько 100 000 грн, з яких банк самостійно здійснював списання в рахунок погашення процентів. Тобто ці кошти не були витрачені клієнтом, але в розрахунку були відображені так, ніби це заборгованість за основною сумою кредиту.

Саме в цьому полягала маніпуляція розрахунком: суми, які банк сам списував на проценти, були включені до «тіла кредиту». За позицією захисту, такий підхід є неправомірним, оскільки тіло кредиту — це фактично отримані й використані позичальником кошти, а не суми внутрішніх списань банку на обслуговування процентів.

Окремо адвокат встановив, що матеріали справи не підтверджують належного письмового погодження умов щодо процентної ставки саме в тій редакції, на яку посилався АТ КБ «ПриватБанк». Клієнт заперечував факт підписання документів у наведеному банком вигляді та ставив під сумнів правомірність включення процентів до заявленої суми стягнення. Тому захист був зосереджений на головному: відокремити реально використану суму кредиту від сум, які банк включив до «тіла» за розрахунковою моделлю, що не відповідала фактичним обставинам справи.

У цій справі розгляд відбувався в умовах змагального судового процесу за участю представника клієнта — адвоката по кредитах Микити Чубенка та представника АТ КБ «ПриватБанк». Сторони послідовно викладали свої правові позиції, надавали пояснення щодо структури заборгованості та обґрунтовували належність поданих доказів.

Тактика захисту була побудована на застосуванні доказового стандарту: суду було акцентовано, що для стягнення процентів недостатньо загального посилання на розрахунок банку, а необхідно підтвердити належними та допустимими доказами, які саме умови щодо процентної ставки були погоджені з клієнтом і в якій редакції. У цьому контексті окремо наголошувалося, що виписка по рахунку підтверджує рух коштів, але не замінює документального підтвердження погодження ціни кредиту.

У межах процесу сторона захисту заявила клопотання про витребування оригіналу документа, на який банк посилався як на підтвердження узгодження процентної ставки. Суд це клопотання задовольнив. Під час подальшого розгляду банк не надав витребуваний оригінал, що стало істотною процесуальною обставиною для оцінки обґрунтованості вимог у частині процентів. Саме така процесуальна робота дозволила перевести спір із площини формального розрахунку в площину належного доказування: що було фактично погоджено сторонами, що підтверджено первинними документами, а які нарахування не мають достатньої правової та доказової основи.

Завдяки послідовній позиції захисту суд критично оцінив подані банком документи щодо структури заборгованості та підтвердження умов нарахування процентів у заявленому обсязі. Аргументи адвоката про необхідність застосування належного доказового стандарту були враховані під час оцінки матеріалів справи.

Також адвокат довів, що в частині тіла кредиту банк заявив до стягнення суму, яка не відповідає фактично використаному клієнтом розміру кредитного ліміту. На підставі виписки по рахунку, аналізу руху коштів і заперечень щодо структури розрахунку захист обґрунтував: реально позичальник використав близько 100 000 грн, а не 208 080,10 грн, відображені банком як основний борг. Саме тому суд поклав в основу рішення аргументи сторони захисту та визначив до стягнення лише ту частину заборгованості за тілом кредиту, яка підтверджена фактичними даними.

За результатами роботи адвоката заявлену банком заборгованість було істотно зменшено: із 245 911,91 грн, які АТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути в позові, суд визначив до стягнення 145 262,52 грн. Різниця становить 100 649,39 грн на користь клієнта.

Рішення набрало законної сили, з повним текстом можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень.