Скасовано постанову державного виконавця про стягнення 5 099 708,85 грн виконавчого збору

Причиною спорів із державними органами часто стає неправильне застосування закону самими органами влади. У цій справі державний виконавець розрахував виконавчий збір за новою редакцією закону, тоді як боржник наполягав на застосуванні норми, чинної на момент відкриття виконавчого провадження. Нижче — покроково про те, як вдалося захистити інтереси клієнта та отримати рішення на його користь.

Клієнт звернувся до адвоката у межах спору, що виник із кредитних правовідносин. Раніше, на підставі рішення суду у кредитній справі, Святошинський районний суд м. Києва видав виконавчий лист про стягнення з боржника на користь ПАТ «Банк «Київська-Русь» 51 080 678,45 грн заборгованості. Після укладення мирової угоди між стягувачем та боржником, державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 5 099 708,85 грн, визначивши його як 10% від суми, зазначеної у виконавчому документі.

Ключова проблема полягала в тому, яку саме редакцію закону слід застосовувати до розрахунку виконавчого збору в цій справі. У період існування виконавчого провадження законодавець змінив підхід до визначення суми виконавчого збору з «10% від фактично стягнутої суми» на «10% від суми, що підлягає примусовому стягненню».

Додаткову складність становив істотний пропуск строку на оскарження постанови державного виконавця — орієнтовно майже на два роки. Тому правова робота у справі охоплювала не лише формування позиції по суті спору, а й окреме обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку та необхідності його поновлення судом.

Позиція захисту була побудована на принципі незворотності дії закону в часі та на тому, що норми, які погіршують становище боржника, не можуть застосовуватися ретроспективно. Оскільки виконавче провадження було відкрито у період дії попередньої редакції статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», то саме ця редакція підлягала застосуванню при визначенні розміру виконавчого збору.

Під час розгляду справи Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заперечував проти задоволення позову та будував позицію на двох аргументах. Перший — процесуальний: на думку представника Департаменту, строк звернення до суду для оскарження постанови було пропущено, а викладені адвокатом підстави для його поновлення не є поважними. Другий — матеріально-правовий: відповідач наполягав на застосуванні нової редакції статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», посилаючись на те, що виконавче провадження тривало в часі.

У відповідь адвокат подав письмові пояснення та окремо обґрунтував обидва блоки заперечень Департаменту. Щодо процесуальних строків — навів додаткові аргументи на користь поважності причин їх пропуску. Щодо суті спору — систематизував хронологію змін законодавства та довів, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція норми, чинна саме на момент відкриття виконавчого провадження. Для підтвердження позиції було використано рішення Конституційного Суду України та відповідні постанови Верховного Суду щодо незворотності дії закону в часі.

Суд підтримав ключові аргументи сторони захисту. Під час оцінки правової позиції суд погодився, що зміни, внесені до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», у цій ситуації погіршували становище боржника, а тому не могли бути застосовані до правовідносин, які виникли раніше. Додатково суд врахував, що у межах виконавчого провадження фактичного стягнення коштів з боржника у відповідному обсязі не відбулося, отже правові підстави для нарахування виконавчого збору в оскарженому розмірі були відсутні. Окремо суд прийняв аргументацію адвоката щодо процесуального строку: причини його пропуску визнано поважними, що дало можливість розглянути спір по суті.

У підсумку суд дійшов висновку, що постанова державного виконавця не відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», не відповідає критеріям правомірності рішень суб’єкта владних повноважень у розумінні частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, є протиправною та підлягає скасуванню.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції задовольнив позов адвоката у повному обсязі та скасував постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору в розмірі 5 099 708,85 грн.

Після цього Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу. На стадії апеляційного перегляду адвокат продовжив захист інтересів клієнта: підготував і подав мотивовані заперечення на доводи скаржника, обґрунтував законність рішення суду першої інстанції.

За результатами апеляційного перегляду, суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення. Рішення суду набрало законної сили, з повним текстом можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень.