Суд детально перевірив заперечення, подані адвокатом, і при вирішенні спору фактично застосував запропоновану стороною захисту логіку оцінки позовних вимог. Ключовим стало те, що адвокат не обмежився загальним запереченням проти позову, а розклав заявлену заборгованість на окремі складові та по кожній надав самостійну правову аргументацію: щодо меж нарахування процентів, правової природи комісії та належності доказів, якими позивач обґрунтовував суму стягнення.
Суд погодився з таким підходом і перевірив розрахунок не формально, а по суті — через критерій обґрунтованості кожного нарахування. У результаті суд підтримав саме ту частину вимог, яка була підтверджена належними доказами та відповідала закону, а в частині сум, щодо яких адвокат довів відсутність правових підстав для стягнення, відмовив. Таким чином, позиція захисту прямо вплинула на межі відповідальності клієнта та дозволила виключити з суми стягнення необґрунтовані нарахування.