Як стягнути борг з фізичної особи: примусові заходи впливу

Якщо боржник відмовляється повертати позичені кошти, то найефективнішим способом розв'язання цієї проблеми є примусове стягнення заборгованості. Це процес, чітко регламентований законодавством, який дозволяє застосовувати різні примусові заходи впливу до боржника, який не виконує взяті на себе зобов’язання.

До таких заходів відносять, зокрема:

• арешт майна боржника — тимчасовий захід, який позбавляє боржника можливості відчужити своє майно до моменту повного повернення боргу. Це означає, що боржник не зможе продати, подарувати або іншим чином відчужити своє майно. Арешт майна допомагає забезпечити збереження активів боржника для їх подальшого примусового стягнення в рахунок погашення боргу;
• стягнення грошових коштів з банківського рахунку боржника — списання здійснює фінансова установа, в якій боржник має відкриті рахунки. Це дозволяє швидко та ефективно повернути частину або всю суму заборгованості;
• звернення стягнення на майно боржника — полягає у примусовій реалізації майна на електронних торгах. Грошові кошти, отримані від продажу майна боржника, спрямовуються на погашення заборгованості перед кредитором. Це може бути особливо ефективним, якщо боржник володіє активами, які можна швидко реалізувати, наприклад транспортними засобами чи нерухомістю;
• встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон — стимулює боржника до повернення коштів, оскільки створює для нього обмеження: неможливість виїхати у відрядження, у відпустку, чи вирішити особисті справи за межами країни.

Усі ці заходи застосовують у межах встановленої законом процедури. Ефективність примусового стягнення значною мірою залежить від правильності підготовки документів, вибору стратегії та контролю за станом виконавчого провадження. Саме тому на практиці доцільно залучити адвоката, який оцінить можливості та обере оптимальний порядок дій для конкретної ситуації.

Поширене уявлення про те, що відсутність у боржника офіційного доходу або майна робить стягнення безперспективним, є помилковим. Такий висновок ґрунтується на оцінці майнового стану в конкретний момент часу, тоді як у реальності він є змінним. Боржник може працевлаштуватися, отримати спадщину, набути майно внаслідок поділу спільної власності або розпочати підприємницьку діяльність. Те, що майна немає сьогодні, не означає, що таке не з’явиться у майбутньому.

Саме тому ключовим є своєчасне звернення до суду та відкриття виконавчого провадження. Судове рішення є обов'язковим до виконання, а виконавче провадження створює тривалий правовий режим, у межах якого будь-які доходи чи майно боржника, що наявні зараз або з’являться згодом, будуть використані для погашення заборгованості. Ефективність цієї процедури не залежить від того, чи володіє боржник майном на день подання позову або відкриття виконавчого провадження.

Поширеною є помилкова думка, що в межах виконавчого провадження стягненню підлягають лише квартира, автомобіль, заробітна плата, пенсія чи кошти на банківських рахунках боржника. Насправді логіка закону є протилежною. Українське законодавство встановлює вичерпний перелік майна, на яке не може бути звернуто стягнення, а отже майно боржника, яке не входить до вказаного переліку, може бути реалізоване для погашення боргу.

До майна, яке не підлягає примусовому стягненню, належать:

• предмети щоденного побутового особистого вжитку для задоволення щоденних фізіологічних та гігієнічних потреб (посуд, постільна білизна, засоби гігієни), речі індивідуального користування (одяг, взуття, всі дитячі речі);
• лікарські засоби, окуляри та інші вироби медичного призначення, необхідні боржникові, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, за медичними показаннями;
• меблі - по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім’ю;
• один холодильник на сім’ю;
• один телевізор, персональний комп’ютер на сім’ю, один мобільний телефон - на кожну особу;
• запас питної води, продукти харчування, необхідні для особистого споживання боржникові, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, - з розрахунку на три місяці або гроші, необхідні для придбання запасів питної води та продуктів харчування для боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні, - з розрахунку трикратного розміру мінімальної заробітної плати, що діє на день звернення стягнення, на кожну особу;
• майно, необхідне для відправлення релігійних культів та ритуальних обрядів боржником, членами його сім’ї та особами, які перебувають на його утриманні, професійних занять боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його утриманні, якщо воно є єдиним джерелом доходу таких осіб, знаряддя особистої кустарної і ремісничої праці, книги;
• паливо, необхідне боржникові, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, для приготування щоденної їжі та опалення (протягом опалювального сезону) житлового приміщення;
• використовувані для цілей, не пов’язаних із провадженням підприємницької діяльності, племінна, молочна і робоча худоба (по одній одиниці), кролики (дві пари), птиця (п’ять штук), корми, необхідні для їхнього утримання до вигону на пасовища;
• насіння, необхідне для чергового посіву, та незібраний урожай - в осіб, які займаються індивідуальним сільським господарством (крім земельних ділянок, на які накладено стягнення);
• сільськогосподарський інвентар - в осіб, які займаються індивідуальним сільським господарством;
• допоміжні засоби реабілітації, що забезпечують компенсацію або усунення стійких обмежень життєдіяльності людей з інвалідністю та інших категорій осіб, автомобіль, яким відповідно до закону за медичними показаннями забезпечена людина з інвалідністю безоплатно або на пільгових умовах;
• призи, державні нагороди, почесні та пам’ятні знаки, якими нагороджений боржник.

Як видно з цього переліку, закон захищає лише мінімум, необхідний для існування, але не зберігає для боржника звичний рівень комфорту. Якщо майно боржника не входить до наведеного переліку, воно може бути реалізоване в межах виконавчого провадження, зокрема через електронні торги.

Невиконання боргових зобов’язань має чітко визначені юридичні наслідки. Вони поділяються на два види: фінансову відповідальність, яка настає у межах цивільних відносин, та кримінальну відповідальність, яка можлива у випадку невиконання судового рішення.

Фінансова відповідальність передбачає обов’язок боржника повернути не лише основну суму боргу, а й додаткові нарахування, які компенсують кредитору втрати від несвоєчасного виконання зобов’язань. Закон прямо встановлює, що у разі прострочення підлягають стягненню інфляційні втрати та три відсотки річних, якщо інший розмір процентів не погоджений між сторонами. Якщо договір передбачає штраф чи пеню, ці санкції також стягуються разом з основною заборгованістю. Такий комплекс фінансових наслідків покликаний відновити майнове становище кредитора та стимулювати боржника до належного виконання свого обов’язку.

Кримінальна відповідальність можлива якщо боржник не виконує рішення суду. Вказане правопорушення встановлено статтею 382 Кримінального кодексу України. На практиці правоохоронні органи нерідко відмовляють у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, посилаючись на “цивільноправовий характер” відносин. Водночас така відмова є незаконною та може бути оскаржена в судовому порядку, адже ч. 1 ст. 214 КПК України встановлює, що слідчий, дізнавач або прокурор зобов’язані невідкладно, але не пізніше ніж через 24 години після отримання заяви або повідомлення про можливе кримінальне правопорушення внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Після внесення вказаних відомостей правоохоронні органи зобов'язані розпочати розслідування та надати заявнику витяг з реєстру.

Перший крок до примусового стягнення боргу залежить від того, яким документом встановлено існування зобов’язання. Закон розрізняє кілька форм фіксації позики, і від цього залежить як складність процедури, так і швидкість отримання виконавчого документа.

Якщо між сторонами укладено нотаріально посвідчений договір позики, кредитор має два альтернативні механізми захисту своїх прав:

• звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису — у такому випадку кредитору не потрібно доводити наявність боргу: нотаріус здійснює перевірку формальних підстав і видає документ, який має силу виконавчого. Отримання виконавчого напису зазвичай займає до 45 днів. Однак під час дії воєнного стану закон прямо забороняє вчинення виконавчих написів, тому наразі фактично доступним залишається виключно судовий спосіб захисту.
• звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості — у межах судового процесу необхідно довести факт існування зобовʼязання, обґрунтувати здійснений розрахунок суми заборгованості та довести, що боржник не виконав покладений на нього обов’язок повернути кошти. Перевага цього способу полягає у його універсальності — рішення суду забезпечує найбільш стійкий правовий результат.

Якщо домовленість зафіксована розпискою або не посвідченим нотаріально договором, примусове стягнення можливе лише в судовому порядку. Розписка є повноцінним доказом отримання коштів, але потребує правильної оцінки та точного формування вимог. Суд враховує не лише наявність документа, а й обставини його складення, зміст домовленостей сторін, строки повернення та інші обставини.

На практиці трапляються й ситуації, коли кошти позичалися без будь-яких письмових документів — з міркувань довіри, у межах родинних або дружніх відносин. Відсутність розписки в таких випадках ускладнює, але не виключає можливість повернення боргу. Закон допускає використання інших доказів: банківських переказів, листування, повідомлень у месенджерах та інших матеріалів, які підтверджують факт передачі коштів і домовленість про їх повернення. Приклад однієї зі справ нашої практики: стягнуто 158 438,69 грн без розписки на підставі листування у Viber.

Положення законодавства є ефективними лише тоді, коли вони реально застосовуються на практиці. Нижче наведено приклади стягнення заборгованості з власної адвокатської практики, які демонструють застосування описаних у цій статті інструментів у конкретних судових справах:

• стягнуто 149 108,70 грн за борговою розпискою: боржник заперечував факт отримання коштів
• стягнуто 6 728,63 доларів США за розпискою — боржник посилався на примус
• стягнуто понад 540 000 грн заборгованості за договором позики через суд
• стягнуто 75 200,44 грн за позикою, наданою під 50% на місяць
• стягнуто 263 000 грн за договором позики з юридичної особи
• стягнуто 124 520 грн за позикою без первинного оформлення

Кожна ситуація оцінюється індивідуально з урахуванням доказів, змісту правовідносин та поведінки сторін. Водночас ці кейси наочно демонструють, що механізм примусового стягнення є дієвим інструментом захисту прав кредитора за умови правильно обраної правової позиції та належної процесуальної підготовки.