Повернути борг без розписки: як це працює на практиці

Це одна з найсильніших позицій для повернення боргу без розписки. Навіть за відсутності розписки чи окремого договору банківський переказ сам по собі підтверджує факт передання коштів від однієї особи до іншої. У таких спорах саме цей факт часто стає відправною точкою для доказування.

Закон допускає укладення договорів в усній формі, якщо сума позики не перевищує 10 розмірів неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Водночас навіть коли сума була більшою і письмового оформлення немає, банківський переказ залишається об’єктивним доказом передання грошей. Далі ключовим стає питання правової підстави отримання коштів: якщо відповідач не може підтвердити, на якій підставі він отримав від вас гроші, виникають підстави вимагати їх повернення як безпідставно набутого майна.

У процесуальному плані це оформлюється як позов про повернення безпідставно набутого майна. Суть вимоги полягає в тому, що особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов’язана його повернути. На практиці суд оцінює, чи підтверджено сам факт переказу і чи надані відповідачем докази існування правової підстави для отримання коштів. Якщо таких доказів немає, банківський переказ може бути достатньою підставою для задоволення вимог.

Для оцінки перспектив у таких справах мають значення квитанції про переказ, виписки з рахунку, а також додаткові матеріали, що підтверджують домовленості сторін чи подальшу поведінку боржника, зокрема листування у месенджерах. Саме правильна побудова доказування і підготовка процесуальних документів визначають, чи стане банківський переказ переконливою позицією в суді.

У цьому випадку ситуація суттєво складніша. За відсутності розписки, договору або інших письмових підтверджень доведення факту передання коштів і умов позики в суді є найбільш проблемним етапом. У цивільному процесі доказування здійснюється визначеними законом засобами доказування, а суд оцінює докази на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та їх взаємозв’язку.

Саме тому у спорах про позику, надану готівкою без письмового підтвердження, показання свідків або відеозапис, навіть якщо у ньому зафіксовано визнання боржника, самі по собі, як правило, не забезпечують належного доведення наявності позикових правовідносин. Такі матеріали можуть доповнювати позицію, але будувати справу лише на них процесуально ризиковано — потрібні інші докази, які дозволяють суду встановити факт позики та її умови у передбачений законом спосіб.

У нашій практиці був випадок, коли клієнт звернувся до адвоката без письмового підтвердження позики. У результаті правової роботи вдалося отримати від боржника розписку, і вже на її основі захистити права клієнта в суді та стягнути заборгованість. Детальніше — у кейсі за посиланням.

Іноді неповернення позичених коштів помилково сприймають як кримінальне правопорушення, зокрема шахрайство, і очікують, що звернення до поліції автоматично призведе до повернення грошей. На практиці у більшості випадків такі ситуації не мають ознак кримінального правопорушення і розцінюються як цивільно-правовий спір, тому органи поліції нерідко відмовляють у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а відтак і у початку досудового розслідування.

Формально таку відмову можна оскаржити до слідчого судді, однак важливо розуміти мету кримінального процесу: він спрямований на притягнення винної особи до відповідальності, а не на повернення коштів. Якщо ваша мета — саме повернення коштів, практичний результат зазвичай досягається через механізми цивільного судочинства.

Судовий розгляд у цивільному процесі є основним механізмом повернення коштів у ситуаціях, коли позика надавалася без розписки. Процедура починається з підготовки позовної заяви — документа, у якому викладаються обставини спору та правова позиція позивача: хто є сторонами, за яких умов і в якій сумі були передані кошти, які домовленості існували щодо строку та порядку повернення. Позовна заява також повинна містити чітко сформульовані позовні вимоги та правове обґрунтування із посиланням на норми закону.

Питанням форми, змісту та порядку подання позовної заяви присвячені норми Цивільного процесуального кодексу України. Він встановлює, які реквізити та відомості має містити позов, які документи додаються до нього, а також яким є порядок подання до суду. Недотримання цих вимог тягне процесуальні наслідки: позовна заява залишається без руху, а у разі неусунення недоліків у встановлений строк — повертається заявнику. До відкриття провадження суд переходить лише після того, як позов відповідає вимогам щодо форми та змісту, тому процесуальні помилки безпосередньо впливають на швидкість відкриття провадження.

Окрім формального дотримання вимог закону, вирішальним є зміст позову. Необхідно коректно обрати правову кваліфікацію вимог, належно викласти обставини, врахувати типові заперечення відповідача та підготувати доказову базу так, щоб суд міг встановити ключові факти й надати їм правову оцінку. Саме на цьому етапі потрібен адвокат, який спеціалізується на спорах про стягнення боргу: він забезпечує належну підготовку позову і доказів та супроводжує справу в суді.

Після відкриття провадження суд здійснює повідомлення сторін у порядку, передбаченому процесуальним законом. Зокрема, відповідачу надсилаються копія позовної заяви та ухвала про відкриття провадження поштовим відправленням за адресою зареєстрованого місця проживання (перебування). Додатково, якщо відповідач користується мобільним застосунком «Дія», йому автоматично надходить сповіщення про ухвалу про відкриття провадження. На практиці саме з цього моменту боржник зазвичай дізнається про судовий процес і свій процесуальний статус.

Далі справа розглядається у судових засіданнях у межах змагального процесу. Позивач має довести обставини, на які посилається, і належними та допустимими доказами підтвердити як факт передання коштів, так і домовленості щодо строку повернення. Відповідач, зі свого боку, може заперечувати факт отримання коштів, ставити під сумнів правову природу відносин або посилатися на інші обставини, які спростовують вимоги. Детальніше про один із таких кейсів — за посиланням.

Важливо також розуміти, що судовий процес не обмежується лише судовими засіданнями. Після відкриття провадження сторони обмінюються процесуальними документами: відповідач подає відзив, позивач має право подати відповідь на відзив, а відповідач — заперечення. За потреби подаються додаткові пояснення та докази. У таких спорах вирішальними є якість доказової бази, логіка правової позиції та процесуальна дисципліна, тому участь адвоката на цьому етапі забезпечує належну підготовку документів, роботу з доказами та представництво інтересів у суді.

Після набрання рішенням суду законної сили воно є обов’язковим до виконання. Далі процес переходить в іншу площину: це вже не судовий спір і не доведення обставин, а виконання рішення на підставі виконавчого документа. Для цього існує система примусового виконання, яку здійснюють державні та приватні виконавці.

У межах виконавчого провадження застосовуються заходи, спрямовані на фактичне стягнення: арешт коштів на рахунках і звернення стягнення на них, арешт майна, звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи, опис і реалізація майна через електронні торги. За наявності підстав можуть застосовуватися й додаткові обмеження, передбачені законом, зокрема тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, а щодо транспортних засобів — розшук та подальші виконавчі дії.

Відкриття виконавчого провадження має для боржника і прямі фінансові наслідки: до суми боргу додаються нарахування, пов’язані з примусовим виконанням. У загальному порядку з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10% від суми, що підлягає примусовому стягненню (або у разі виконання приватним виконавцем — винагорода приватного виконавця), а також витрати виконавчого провадження. Тобто з боржника стягуватимуть не лише борг за судовим рішенням, а й додаткові суми у зв’язку з примусовим виконанням.

Якщо ви дійшли до завершення цієї статті, то ключовий висновок такий: відсутність боргової розписки не означає автоматичну неможливість повернення коштів. За певних обставин факт передання грошей у позику та наявність заборгованості доводяться іншими доказами. Вирішальним у таких спорах є сукупність належних і допустимих доказів, яка дозволяє суду встановити зміст домовленостей між сторонами та надати їм правову оцінку.

Зокрема, в одному з кейсів з нашої практики — «стягнуто 158 438,69 грн без розписки на підставі листування у Viber» — суд визнав переписку належним доказом існування зобов’язання та задовольнив вимоги про стягнення.

Окрему категорію становлять ситуації, коли на момент виникнення спору письмового підтвердження не було, однак у ході правової роботи з боржником зобов’язання вдалося належним чином зафіксувати. Приклад — «стягнуто 124 520 грн за позикою без первинного оформлення».

У спорах про повернення коштів ключовим є попередній аналіз доказової бази та процесуальних ризиків. Важливо встановити, які обставини підлягають доведенню, якими доказами вони підтверджуються, яких документів бракує, а також врахувати типові заперечення відповідача у таких спорах і підготувати докази та аргументи для їх спростування. Саме тому вирішальне значення має юридична перевірка фактів і доказів у прив’язці до обставин справи. Такий підхід дозволяє сформувати реалістичні очікування та оцінити можливості судового захисту.