Стягнуто борг 263 000,00 грн за договором позики з юридичної особи

Спір виник у зв’язку з невиконанням юридичною особою зобов’язань за договором позики, укладеним у письмовій формі. За умовами договору позикодавцем було надано грошові кошти на умовах поворотної безвідсоткової фінансової допомоги з визначеним строком повернення.

Факт передання коштів підтверджувався платіжними документами. Після настання строку виконання зобов’язання кошти повернуті не були, що стало підставою для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

На початковому етапі було здійснено правовий аналіз договору позики з метою визначення його правової природи, істотних умов та строків виконання грошового зобов’язання. Окремо перевірялася відповідність договору вимогам законодавства , а також проводився збір та аналіз доказів надання коштів у позику на предмет належності, допустимості, достатності та достовірності.

За результатами аналізу було сформовано правову позицію, відповідно до якої правовідносини сторін підлягали кваліфікації як договір позики незалежно від використання сторонами формулювання «поворотна фінансова допомога».

Позовна заява готувалася з урахуванням необхідності:

• підтвердити факт виконання договору позики зі сторони позикодавця;
• обгрунтувати обставину настання строку повернення коштів;
• довести розмір заборгованості.

У межах розгляду справи адвокат брав участь у судових засіданнях, підтримував позовні вимоги та надавав суду пояснення щодо правової природи спірних правовідносин, а також щодо окремих умов договору позики. Під час судового розгляду увага суду була зосереджена, зокрема, на причинах використання сторонами конструкції поворотної фінансової допомоги.

У відповідь було надано пояснення, що використання формулювання «поворотна безвідсоткова фінансова допомога» є поширеною договірною конструкцією у правовідносинах з участю юридичних осіб та не змінює правової природи зобов’язання. За своїм змістом такі правовідносини відповідають ознакам договору позики, оскільки передбачають передання грошових коштів у власність позичальника з обов’язком їх повернення у визначений строк.

Процесуальна позиція ґрунтувалася на тому, що:

• обов’язок повернення коштів прямо передбачений змістом договору;
• визначальним для правової кваліфікації є не назва договору, а його зміст;
• факт реального передання грошових коштів підтверджується первинними документами;
• відсутність доказів повернення позики після настання строку виконання зобов’язання свідчить про порушення прав кредитора.

Під час судового розгляду відповідач — боржник за договором позики — не визнав заявлені позовні вимоги, посилаючись на те, що грошові кошти за договором фактично не отримував, а відтак заперечував наявність грошового зобов’язання у заявленому розмірі.

У відповідь на зазначені заперечення процесуальна позиція сторони позивача ґрунтувалася на письмових доказах укладення договору позики та платіжних документах, які підтверджували факт перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача. Також зверталася увага на те, що відповідач не надав суду жодних належних і допустимих доказів, які б спростовували факт зарахування коштів або підтверджували їх повернення, а також не скористався процесуальним правом на витребування відповідних доказів у разі неможливості їх самостійного подання.

За результатами розгляду справи суд частково задовольнив позовні вимоги та ухвалив рішення про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики у розмірі 263 000,00 грн.

Рішення набрало законної сили та підлягає примусовому виконанню на підставі положень Закону України "Про виконавче провадження". З повним текстом рішення можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень.